Сьогодні мала нагоду вперше відчути весняний дотик у 2013 році. Ту весну, яка надихає поетів, дає натхнення композиторам, врешті-решт, дарує романтичні вечори закоханим (котам).
Але, на диво, в метро люди - зовсім невесняні. Такі похмурі, неначе все ще мете хурделиця. Зрозуміло що не у всіх на обличчі має світитись посмішка (у кожного свої обставини). Але якщо всі живі, Вас не звільнили, не вигнали з університету і з Вашим майном усе гаразд - чому такі кислі міни. Погодьтесь, що бачити приємний легкий усміх естетичніше, ніж зустрічати сердиті лиця прохожих.
До речі, хто вони - прохожі? Чи часто Ви звертаєте увагу на людей, що знаходяться поруч?
Як на мене, обличчя людей у транспорті - окрема історія. Їдеш у метро - і спостерігаєш. Якийсь хлопчина передає експресію року лише вогнем в очах, а дівчина, яка пише смс, аж світиться від радості. Хтось засинає, здригаючись від самовільних рухів свого тіла.
Ще цікаво спостерігати, хто що читає і в що грає. Метро - це ігровий клуб і бібліотека водночас. Приємно бачити, що люди прагнуть до самоосвіти. Особливо сидіти поруч і читати, розуміти характер, стан особистості, яка вивчає електронні чи друковані літери.
І все ж у суспільстві мало весни. Мало сонця. Мало життя. Незважаючи на всі негаразди у нашому царстві, весна приходить, а час проходить. У 70 років ми не пожаліємось на владу за ще одну втрачену весну. Тому радійте весняним паводкам, весняним зливам, промінчикам, зеленіючій траві, брудному взуттю, відсутності асфальту. Інколи потрібно сприймати життя таким, яким воно є. Тому з весною Вас. Посміхайтесь :)
No comments:
Post a Comment