Ефект ореола, або як б'ються ілюзії

Кохання, весна, щасливе майбутнє... Чи Ви в це вірите? Якщо відповідь - так, то як довго Ви в це вірите?

На жаль, трапляються ті, хто вірять у це вічно. Віра в людину, в ідею, в любов (а не кохання!) дає впевненість і силу, а рожеві ілюзії заважають довершенню особистості та світу. Багато зі мною не погодяться. Але тоді постає питання - для чого люди зустрічаються? Для подальшого співвіснування разом. А тепер секунду!!! Уявіть - Вам 17-19 років. Чи впевнені Ви, що це можливо? Коли необдумані вчинки, самовпевнена молодість стимулюють максималізм, одягаючи окуляри на ніс, коли пристрасть і емоції затіняють свідомість, коли Ви ще дитина, яким/ою дорослим/ою не були б.

Сплеск, а потім пустота. Чи варто заради цього жити? Скільки пар доводило мені свою тривкість, а потім розсипались на друзки. Моя реакція, звісно, неоднозначна, але такому не радіють. Хоча у людей б'ється почуття, а не світогляд, що не є ефективною пігулкою для лікування мрійливості.

Ніхто не каже ставати циніком чи прагматиком. Але проповідувати кохання, як мотив поведінки, як сутність людини - безглуздо. Інша справа - любов. Але ж остання не має на увазі пристрасті, поцілунків, побачень і т.д. І не твориться за кілька днів, на жаль.

Тому будьте обережними у своєму власному світі. Не витрачайте марно себе і не марнуйте інших!

Синдром мізантропа

Інколи спілкуватися з людьми набридає. Не через те, що вони перестають тобі подобатись, а через те, що інформація, надана ними, не цікава. От і все. Тобі зовсім не зочеться знати, що продавали в якомусь магазині, скільки коштувала кофтинка, що було в черговій серії серіалу.

Тож чи є це самодостатністю? Чи це гординя і перетворення на мізантропа?

Частково можна сказати, що людина задоволена власне тим, що має - опосередкованим спілкуванням зі світом. Але ж не повністю. Причина полягає у тому, що людям хочеться того, що їм не вистачає. Отримавши бажане, ми холонемо. Тому така "самодостатність" є нормальним станом і одночасно симптомом хвороби самотності.

Мізантроп. Але ж не цікавитися і ненавидіти людей - різні речі, чи не так? Фактично, усамітнення людини є слабкістю її нервів, що не можуть витримати оточення. Мізантроп же впевнений, що приниження - найголовніший прояв його особистості. При апатії до спілкування приниження себе важливіше, ніж приниження оточуючих.

Але знаходьте ліки - згадайте дуже старих друзів, з якими не спілкувалися сто років, знайдіть гарну книгу, організуйте щось, що змусить Вас спілкуватись. Якщо Ви бажаєте, звісно.

Гори!

Гори!
Віск не безкінечний.
Твоя свічка, щоб освітити.
Твоя зоря, щоби палати.
Твій вогонь, щоб зігріти.
Гори!
Що ще ти можеш?
Ти лише полум'я, котре
Сяє тисяччю барв життя.
Гори!
Запали усіх навколо
Не марнуй і миті.
Адже кожна мить -
Втрачена крапля воску
Згаяний теплий промінь.
Це життя однієї миті.
Цінуй його!

Гори!
Адже твої очі світяться
Твоє серце б'є промінцями
Твоя мить - найдовша.
У вічність.

Весна нечаянно нагрянет...

Сьогодні мала нагоду вперше відчути весняний дотик у 2013 році. Ту весну, яка надихає поетів, дає натхнення композиторам, врешті-решт, дарує романтичні вечори закоханим (котам).

Але, на диво, в метро люди - зовсім невесняні. Такі похмурі, неначе все ще мете хурделиця. Зрозуміло що не у всіх на обличчі має світитись посмішка (у кожного свої обставини). Але якщо всі живі, Вас не звільнили, не вигнали з університету і з Вашим майном усе гаразд - чому такі кислі міни. Погодьтесь, що бачити приємний легкий усміх естетичніше, ніж зустрічати сердиті лиця прохожих.

До речі, хто вони - прохожі? Чи часто Ви звертаєте увагу на людей, що знаходяться поруч?

Як на мене, обличчя людей у транспорті - окрема історія. Їдеш у метро - і спостерігаєш. Якийсь хлопчина передає експресію року лише вогнем в очах, а дівчина, яка пише смс, аж світиться від радості. Хтось засинає, здригаючись від самовільних рухів свого тіла.

Ще цікаво спостерігати, хто що читає і в що грає. Метро - це ігровий клуб і бібліотека водночас. Приємно бачити, що люди прагнуть до самоосвіти. Особливо сидіти поруч і читати, розуміти характер, стан особистості, яка вивчає електронні чи друковані літери.

І все ж у суспільстві мало весни. Мало сонця. Мало життя. Незважаючи на всі негаразди у нашому царстві, весна приходить, а час проходить. У 70 років ми не пожаліємось на владу за ще одну втрачену весну. Тому радійте весняним паводкам, весняним зливам, промінчикам, зеленіючій траві, брудному взуттю, відсутності асфальту. Інколи потрібно сприймати життя таким, яким воно є. Тому з весною Вас. Посміхайтесь :)